1.Суспільно-політичне і соціальне положення на Україні в XVIII - початку ХХ ст.

2.Погляди Г.С. Сковороди, К.Д.Ушинського, Т.Г. Шевченка на фізичне виховання.

3.Фізичне виховання в учбових закладах України.

4.Сокольський рух.

5.Українська народна фізична культура в період нової історії.

6.Фізична культура і спорт на Україні в І половині ХХ ст.

7.Розвиток фізичної культури і спорту в м. Миколаєві.

   У 1714 році Польща встановила свою владу на спустошеній Україні та почала колонізувати її землі, віддаючи їх польським магнатам. До кінця XVIII ст. на Україні не було централізованої влади. Магнати та шляхта знаходилися при владі, нещадно експлуатуючи народ, що дуже часто породжувало повстання (1743 - гайдамаки, 1750 р., 1768 - Коліївщина). Організаторами цих повстань завжди були запорізьки козаки.

   Росія намагалася прибрати до рук Україну та Причорномор'я. Але, насамперед, вона придбала до рук Польщу. В 1772, 1793 та 1795 рр. було проведено три послідовних розділи Польщі між Росією, Австрією та Прусією. У результаті цього 80 відсотків території України увійшло у склад Росії, почалось її закріпачення. Хоча козацтво ще існувало, його статус різко впав. Військова служба обходилась козакам дорого (все за свій рахунок), тому вони стали переходити в державне селянство. Рівень військово-фізичної підготовки серед них різко знизився. В цьому відпала необхідність. Це призвело до скорочення козацьких військ.

   В 1775 р. під керівництвом Потьомкіна була ліквідована Запорізька Січ. До цьго часу Катерина ІІ остаточно закріпостила український народ та звела на ні його завоювання під керівництвом Богдана Хмельницького.

   В першій половині ХІХ ст. централізована система Росії охватила всю Україну. Сама назва "Україна" стала зникати, її стали називати Малоросія, Новоросія. Почалася її русифікація.

   Представники передової української інтелігенції (М.Костомаров, П.Куліш, Т.Шевченко) намагалися боротися з цим.

   Поразка у Кримській війні (1853-1856 рр.) змусила Олександра ІІ провести соціально-економічні реформи. У 1861 році було відмінено кріпосне право. Реформи дали доступ народу до освіти, був введений всезагальний військовий обов'язок, але строки служби було скорочено до 4-5 років. В 1876 році Олександр ІІ заборонив видавництво та ввезення української літератури. Тільки після революції 1905 року українська мова та література були відновлені у своїх правах.

  Видатні представники української інтелігенції та просвітники завжди виступали за гармонічне виховання молоді, невід'ємною частиною якої, вважали природне фізичне виховання.

  Видатним українським просвітником був філософ та педагог Григорій Савич Сковорода (1722-1794), який багато сил віддав демократизації просвітництва та освіти. 25 років він мандрував по Україні та Росії (в основному пішки). Він відстоював ідеї трудового, розумового здоров'я дітей, незалежно від їх соціального походження. Виступав за впровадження фізичного виховання в учбових закладах.

  Великий вклад в теорію навчання, виховання та просвітництва зробив Костянтин Дмитрович Ушинський (1824-1870 рр.). Він рекомендував вчителям вивчати психологію та фізіологію, щоб добре знати організм дитини. Він вважав, що народні ігри та фізичні вправи, сумісно з трудом, повинні скласти основу фізичного розвитку. Дуже корисним вважають у цьому відношенні використання гімнастики.

   Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) вважав, що педагогіка повинна бути демократичною, мріяв о школі, яка б дала учням глибокі знання та добру фізичну підготовку. Вважав, що фізичне загартування повинне проходити у тісному єднанні з природою.

  В 1860-1970 рр. широкий соціальний рух за покращення системи виховання та просвітництва змусив царський уряд Росії провести деякі реформи у цій сфері, які торкнулися впровадження фізичного виховання в учбових закладах.

  В 1862 році кадетські корпуси, які готували кадри для військових училищ, були реорганізовані в військові гімназії, але в 80-х роках ХІХ ст. отримали найпрестижніший статус. Гімнастика, яка в них викладалася, була більше одним із засобів військової муштри, ніж засобом фізичної підготовки.

  У 1872 році гімнастику ввели у вчительських семінаріях, де студенти набували знання з проведення гімнастичних занять. У цьому ж році гімнастика стала обов'язковою дисципліною у реальних училищах.

  У 1873 році було видано "Посібник по гімнастиці для сільських шкіл".

  У 1883 році вийшла в світ "Інструкція та програма викладання гімнастики в чоловічих учбових закладах". Вона мала на увазі військові вправи, вправи на коні, бруссях, жердині, вправи з предметами (палки, гантелі, гирі та ін.). На практиці це здійснювалось мало, тому що не було спеціалістів та матеріальної бази.

  У 1908 році у народних школах ввели навчання військовому строю та гімнастиці.

  Значно краще фізичне виховання було поставлено у середніх учбових закладах, де навчалися діти дворян, буржуазії, чиновників. На зайняття фізичною підготовкою відводилось 2-3 години на тиждень. Проводили зайняття спеціально підготовлені вчителі. Єдиної методики викладання не було, все залежало від підготовки вчителя. Заняття проводилися по різним системам (сокольська, шведська, німецька). Доповнювались ці заняття позаурочними заняттями спортом, іграми та змаганнями.

  З 1910 року на Україні виникають організації скаутів, в яких багато уваги приділялося сокольській гімнастиці, спорту, спортивним та військовим іграм.

  З початку ХХ ст. гімнастика, спорт, ігри стали розповсюджуватися серед студентів. Утворюються гуртки, в яких вони займаються гімнастикою, фехтуванням, лижами, ковзанами, футболом, боротьбою, легкою атлетикою. Але ці гуртки не могли компенсувати відсутність фізичного виховання, як обов'язкового предмета.

  В середині ХІХ ст. багато слав'янських народів, у тому числі й Західна Україна, знаходились у складі Австро-Угорщини. Вони вели боротьбу за свою національну незалежність. Не маючи можливості створювати військові організації, вони створювали різні організації: спортивні, гуртки художньої самодіяльності, бібліотеки, в яких велась пропаганда ідей національного визволення. Для фізичної підготовки молоді до майбутньої боротьби в другій половині ХІХ ст. в Чехії утворюється спортивна організація "Сокіл" (сокольський рух).

  Творцем сокольської гімнастичної системи був Мирослав Тирш (1832 - 1884 рр.)

  Сокольська гімнастична система відрізнялась від всіх попередніх, насамперед, тим, що:

- замість багатократного повторення однієї вправи, вони ввели комбінації вправ;

- приділяли багато уваги чіткості та чистоті рухів;

- "Соколи" ввели єдиний гімнастичний костюм (футболка та трико);

- Ввели музичний супровід вільних вправ.

  Всі вправи в сокольській гімнастиці поділялися на 4 групи:

1) вправи без знарядь;

2) вправи на знаряддях (жердина, брусся, кінь) та з предметами (палки, булави, шарфи, з макетами зброї, гантелями та ін.);

3) групові вправи (піраміди, групова акробатика);

4) бойові вправи (фехтування, бокс).

  Була розроблена схема проведення занять (послідовність використання вправ).

  Періодично проводилися масові злети "Соколів", які супроводжувалися масовими спортивними виступами. Сокольський рух поширився у багатьох країнах, в тому числі і в Україні, насамперед, на Західній.

  Особливо змістовною та насиченою сокольська гімнастика стала тут коли головою "Сокола" був Іван Боберський з 1901 по 1920 рр. Він народився в 1873 році, в сім'ї священика в Самборі. Закінчив Львівський університет. Потім вчився в Австрії, де захопився фізичною культурою та закінчив курси фізичного виховання та отримав диплом вчителя фізкультури. Відвідав Німеччину, Швецію, Чехію, Францію, де вивчив системи фізичного виховання.

  В 1901 році він повертається до Львову, де починає вести пропаганду фізичних вправ, організовує кружки та товариства, залучаючи до цього студентів та гімназистів. Боберський сам проводить з ними заняття. Домагається введення уроків фізичної культури в учбових закладах. На курсах готує інструкторів фізичної культури. Також займається розробкою української спортивної термінології. До 1914 року він заснував в Західній Україні 974 сокольських товариства.   Він веде пропаганду фізичної культури не тільки серед інтелігенції, але й простого народу (робітників та селян). Він видає спортивні журнали, шукає учбові посібники по застосуванню фізичних вправ, спортивних та рухомих ігор.

  Іван Боберський організовує масові злети "Соколів" та спортивні змагання (у 1914 році у Львові, де прийняло участь 12 тисяч учасників). Він активно бореться та пропагандує будівництво спортивних споруд в кожному місті, містечку, селищі. У цьому плані він багато чого зміг домогтися.

Іван Боберський помер у м. Іржич в Югославії в 1947 році. 

  Просвітництво та виховання на Україні під тиском Росії набувають все більше неукраїнських рис. У зв'язку з цим, у українців становиться популярною етнопедагогіка, якій вдалося зберегти в своїй національній пам'яті багато українських традицій та форм народної фізичної культури, як компонента загальної національної культури, яка має глибокі народні коріння.

  Метою фізичного виховання  в українській етнопедагогіці є сприяння гармонічному, фізичному і психічному розвитку особистості, укріпленню здоров'я, підготовки до праці.

  За українськими традиціями фізичне виховання та загартування дитини починається з перших днів його життя (дворазові купання, масаж, спеціальні вправи, у майбутньому  - всілякі ігри).

  У старшому віці для фізичного розвитку багато дають рухомі ігри, гребля, катання на лижах, санчатах, ковзанах, плавання, ходіння пішки та посильний фізичний труд. Основними методами в процесі формування фізичних якостей для юнаків були ігровий та змагальний.

  Фізичне виховання дівчаток мало іншу мету. Воно базувалося на використані всього багатства ігор, забав, широкого круга гігієнічних засобів та сил природи. Більшість народних способів фізичного виховання дівчаток сприяло вдосконаленню гнучкості та чіткості рухів, граціозності. Велику роль в цьому грали забави, танці, рухомі ігри та посильний труд.

  Під час релігійних свят забави та ігри розподілялися та юначі та дівочі.

  Юначі рухому ігри носили характер змагання з кмітливості, швидкості, силі, витривалості (кулачний бій, боротися один на один та групова, лазіння по стовпу, біг, метання, стрибки та ін.)

  В дівочих рухомих іграх перевірялися художні здатності учасниць - вміння танцювати, співати, перетворюватися у певний образ, імітація деяких трудових навичок.

  Користувались успіхом "будівництво пірамід", стрибки через вогонь, у заввишки з діставанням гілляк та предметів. Змагання включали в себе: метання предметів на дальність та точність, біг на випередки, плавання на випередки, пірнання на дальність та глибину, перетягування канату тощо.

В цей історичний період в структурі української фізичної культури просліджується зародження своєрідної системи народного спорту.

  Спорт у дореволюційній Росії і в Україні, як і в інших країнах Європи, почав розвиватися, набувати організовані форми, ділитися на види спорту лише в середині ХІХ ст. Змагання були неофіційними. Тренувального процесу не було. Поступово починають виникати спортивні гуртки з деяких видів спорту (гімнастиці, легкої атлетики, парусу, греблі, стрільбі, велоспорту, тенісу). На початку ХХ ст. вони вже існують в Києві, Харкові, Катеринославі, Одесі, Чернігові, Житомирі, Миколаєві, Мелітополі та в інших містах. Їх матеріальною основою є членські внески, спонсорські кошти меценатів, що не давало можливості придбати якісне спорудження (виготовляли на замовлення), забезпечити тренування та проведення змагань. Своїми силами члени гуртку будували та споруджували спортивні майданчики та приміщення.

  В кінці ХІХ - початку ХХ ст. утворюються яхт-клуби та школи плавання в Одесі, Миколаєві, Києві.

  У 1912 році Росія прийняла участь в V Олімпійських іграх в Стокгольмі, де мала невдачу. Підготовки до цих ігор не велось. До команд не було залучено талановитих спортсменів з провінції, у тому числі з України. Команди були укомплектовані представниками Москви, Санкт-Петербурга та Прибалтики. Однак це дало досвід підготовки та участі в Олімпійських іграх. Необхідність широкого розвитку спорту нарешті була зрозумілою. Було вирішено проводити щорічно Всеросійські Олімпіади.

  І Всеросійська Олімпіада була проведена в 1913 році в Києві. Участь прийняли 7 міст (Петербург, Москва, Рига, Віндава, Самара, Варшава, Київ). Змагання були проведені з 4 видів спорту, у яких прийняло участь 579 учасників.

  ІІ Олімпіада Росії була проведена в Ризі 6-17  липня 1914 року. В ній прийняли участь 1000 спортсменів.

  Проведення олімпіад було перешкоджено Першою Світовою війною.

  Робоча молодь навіть не могла мріяти про зайняття спортом. Високі членськи внески в гуртках, відсутність місць для зайнять, спортивного інвентарю, форми, тренерів-інструкторів стало результатом неуваги по відношенню влади до спорту. Вона вважала спорт особистою справою.

  Датою створення міста Миколаєва прийнято вважати 27 серпня 1789 року. Таке місто потрібно було створити на півдні Росії для будівництва кораблів.

  Виробнича необхідність практично привела до зародження фізичної культури в місті Миколаєві.

  Одними з перших змагань в місті були змагання з веслування на  1,5 милі, які проводились у 1857 р. на акваторії теперішнього заводу ім. 61 Комунара, учасники - військові моряки.   

  Перші в Росії змагання з легкої атлетики були поведені в м. Миколаєві 21 травня 1858 р. в бігу на 1,5 версти, які були організовані сухопутними та флотськими офіцерами серед солдат та матросів. Приймало участь 52 чоловіка, які були поділені на 3 забіги. У той же день був проведений фінальний забіг для виявлення переможця.

  З ініціативи морського офіцера Є. Н. Голікова в м. Миколаєві у 1887 р. був заснований яхт-клуб, відкриття відбулося 24 травня 1888 р. Тут проводились змагання з вітрильного спорту, веслування, плавання. Миколаївський яхт-клуб мав 8 яхт і гостро конкурував з яхт-клубом м. Одеси. Перші вітрильні гонки були проведені 7 травня 1898 р. на р. Південний Буг, приймало участь 8 яхт. У 1906 р. відбулися вітрильні змагання Одеса (11 яхт) - Миколаїв (5 яхт). В 1912 р. в яхт-клуб був відритий доступ деяким робітникам та службовцям.

  В 1897 р. в м. Миколаєві була відкрита перша школа плавання. Керівники П. Андросов - офіцер і Ліда Задорожня. У 1900 р. відкрита друга школа плавання.

В дореволюційний період в Миколаєві культивувався футбол. Спочатку грали моряки англійських кораблів, а потім і миколаївці. У 1908 р. був створений перший клуб "Зебра" для заможних людей.

  Пізніше був створений футбольний робітничий клуб "Діагора".

  Перший офіційний футбольний матч відбувся 27 вересня 1911 р. між одеським "Атлетик-клубом" і миколаївською "Зеброю" (рахунок 0:1-Миколаїв). У 1912 р. "Зебра" і "Діагора" були перейменовані в "Спортінг-клуб" і "Уніон".

  В 1880-1890 рр. міська влада Миколаєва підтримує заняття місцевих жителів велоспортом, катанням на ковзанах, гімнастикою.

  В 1898-1989 рр. був побудований манеж для гімнастики, велосипедної та верхової їзди (50 м  х 50 м), який мав 2 доріжки (1-вело, 1-верхова їзда), трибуни під навісом, в середині - гімнастичне знаряддя.

  28 червня 1893 р. в Миколаєві створено шахове товариство, але проіснувало воно лише до кінця 90-х рр. А 20 травня 1908 р. - засновано аероклуб.

  У 1913 р. в Миколаєві створено вчительський інститут, в якому як учбовий предмет, викладалась гімнастика і військова справа.

  Треба відмітити, що в дореволюційний період фізкультура і спорт в місті розвивались стихійно.

  Після Жовтневої революції були створені умови для масових занять фізичною культурою і спортом.

  25 грудня 1922 р. було засновано Окружну Раду фізичної культури. В ці роки широко відкрилися для всіх мешканців міста двері яхт-клубу, збільшується кількість яхт.          

  Отримує свій подальший розвиток легка атлетика, змагання проводяться перед футбольними матчами.

  На 30 червня 1924 р. в м. Миколаєві фізичною культурою і спортом займалися 6039 робочих і селян, 1505 - службовців, 7884 - інших верств населення (футболом - 205 чол., гімнастикою - 160, легкою атлетикою - 59, важкою атлетикою - 13, плаванням - 23, гандболом - 63).

  17 листопада  1924 р. створені райради по фізичній культурі і спорту в районах області.

  З 1926 р. починає популяризуватися стрілецький спорт.

  В 1928 р. на І Всесоюзній Спартакіаді І місце зайняла академічна 8-ка з веслування.

  В 30-х роках з введенням комплексу ГТО фізична культура і спорт охопила широкі верстви населення.

  В 1935 р. в Миколаєві на базі СШ №5 відкрилась І ДЮСШ - одна з перших Україні. У передвоєнні роки Миколаївські спортсмени успішно виступають на республіканських і всесоюзних змаганнях.

  Велика Вітчизняна війна перервала розвиток фізичної культури і спорту, багато спортсменів пішло на фронт, Миколаїв був окупований німцями.

30 травня 1944 р. на засіданні міського бюро ВЛКСМ стояло питання про відновлення спортивних організацій, колективів і ДСТ м. Миколаєва.

Після Великої Вітчизняної війни в яхт-клубі не було жодної яхти. Проте незабаром з дна річки були підняті і відновлені дві яхти "Крепыш" і "Кармен", частина яхт, які були розкидані по узбережжю Чорного моря було повернуто яхт-клубу.

  Також в цей час починає випускати шлюпки, швертботи та інші яхти майстерня заводу ім. 61 Комунара. В 1946-1947 рр. тут побудовано 8 кілевих яхт , частина яхт повернена з Німеччини.

  В 1947 році в м. Миколаєві проведена першість СРСР з вітрильного спорту. В ці роки чемпіонами і призерами СРСР становляться Є. А. Іванова, Ю. Н. Синько, Б. А. Горбатенко - перші майстри спорту в Миколаєві з вітрильного спорту. В 1967 р. відбулася регата Миколаїв-Варна-Миколаїв.

  В 1947 р. в місті відкриваються ДСШ-20 (з водних видів спорту), ДСШ-3 (легка атлетика, футбол та ін.).

  В 1949 р. при яхт-клубі відкрита СШМ з парусного спорту.

  Велику спортивно-масову роботу почали проводити, створені у 1955р. СДСТ "Буревісник", "Спартак", "Авангард", "Колос" та ін.

В 1966 р. в області було 3320 спортивних споруд, а в 1970 - 4597. за короткий час було побудовано 2 стадіони, 63 спортзали, 153 - баскетбольних майданчики, 119 футбольних полів.

  Постійно збільшується число фізкультурників та значкистів ГТО.

  На підприємствах міста практикується виробнича гімнастика.

  В 1957 р. в МДПІ відкрито факультет фізичного виховання, який випустив багато відомих спортсменів.

  З 50-х років в Миколаєві швидкими темпами починає розвиватися академічне веслування. Вже у 1956 р. чоловіча 4-ка стає чемпіоном СРСР. В СШМ - відкрито відділення веслування (академічне і байдарка та каное). Споруджена нова будівля з веслувальним басейном. Миколаївці стають призерами і чемпіонами СРСР, міжнародних регат.

  В 1968 р. відкрита ДСШ №4.

  В 1970 р. СШМ - ШВСМ.

  На спартакіадах УРСР в 1959 р. - Миколаївська область займає          12 місце, а в 1963 р. - 10 місце (медалі: 20 золотих, 15 срібних, 15 бронзових).

  На V Спартакіаді УРСР - І місце у другій групі (медалі: 8 золотих, 24 срібних, 16 бронзових).

  12 квітня 1961 р. була заснована кінно-спортивна школа ДСТ "Колос". Засновником і директором її Авраам Львович Зозуля, полковник, заслужений тренер СРСР та УРСР.

  З 1950 р. успішно розвивається акробатика всіх видів. Активно розвивається бокс під керівництвом заслуженого тренера УРСР О. П. Григорьєва.